Прилетіла ластівка
Голубою ласкою
До моєї хати, до свого гнізда
О. Таранець
“Чиста пташка” - так називали наші пращури ластівку. Її величали та поважали, про неї складали пісні та писали картини. Споглядаючи, її переміщення, намагались передбачити погоду. Високо літають — буде сухо; низько у вечірній час — завтра буде хмарно. Вислови “Ластівчине крило”, “ластівчине гніздо”, “спів ластівок” - стали прозивними та увібрали у себе багатющу палітру значень та сенсів.
У наших предків ластівка — перелітна пташка, була благовісницею. Пригадуєте - “щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка”? Повертаючись з вирію, вона приносила на крилах весну, добрі сподівання, романтичні почуття, яких так бракувало в холодну пору року. Українці вважали ознакою Божого благословення гніздо ластівки, звите при господі. Не можна було його рушити, гріхом було проганяти ластівок чи якось перешкоджати їхньому пташиному щастю на подвір'ї. У порушників спокою пернатих з'являлося ластовиння, від якого було важко позбутися. А тим, хто добре ставився до неї, птаха усіляко годила, адже, згідно з повір'ям, сама отримала від Господа багато благодаті за те, що коли розпинали Христа, саме ластівки виймали цвяхи дзьобами та розносили їх далеко від Голгофи.
Присутність ластівок у житті українців простежувалася буквально усюди. У Старому Києві невеликі коржики - “ласточки” випікали разом з “жайворами” дітям на свято весни — день пам'яті Сорока мучеників. З цими почастунками дітлашні так ловко гралося, розважалося, бігалося крутосхилами давніх гір, співаючи та закликаючи перше тепло. Вправні вишивальниці прикрашали пташинками хатні обруси, сорочки та вінчальні рушники. Народні майстри досить часто вирізали ластівок з паперу, фольги чи тонкого металу для створення багатих окладів для домашніх образів. Пригадуєте такі на покуті? А скільки ніжності у пестливих зверненнях до коханих: “моя ластівонько”!
Ще нещодавно численні міські чайні, кав'ярні, салони краси та інші бюро послуг інтерпретували у свої назвах цю пташку. Бази відпочинку та готелі, найменування напоїв та кондитерських виробів, а ще декілька пароплавів “Київська ластівка”, які у столиці пропонували прогулянки Дніпром. Київ був містом ластівок, тож надихав поетів. 1929 року Максим Рильський, крокуючи повз Батиєву гору до школи, де працював, під акомпанемент птахів написав:
Ластівки літають, бо літається,
І Ганнуся любить, бо пора...
Хвилею зеленою здіймається
Навесні Батийова гора.
Непідробну поетичність бачимо і у назві збірки поезій “Євангеліє від ластівки” Ірини Жиленко — однієї з найліричніших поеток-шістдесятниць.
По Бульварно-Кудрявській,
через Львівський майдан, -
дощ ішов, озирався,
дощ сумлінням карався,
що обляпав мадам.
Особливою поетичністю та вишуканою міською красою полонить дизайнерська шовкова хустинка Київська ластівка, яка ексклюзивно представлена на сайті Sharf.ua. Це абсолютно природно прикрасити себе таким легким ластівчиним аксесуаром, адже пташечка асоціюється із жіночністю та граційністю, легкістю та співучістю.
Весняна ластівка — голосиста невтомна трудівниця давно почала асоціюватися з Україною, її характером та вдачею. Можливо у формуванні цього образу не обійшлося без Бориса Грінченка та його витонченого вірша:
Ти знов защебетала
У мене під вікном,
Із вирію вернувшись,
Клопочешся з гніздом.
А там же вічне літо
Цвіте як божий рай, —
Чого ж вернулась знову
Ти в мій журливий край?
— Хоч літо там і сяє,
Любіше тут мені:
Така квітчасто-пишна
Вкраїна по весні.
Така квітчасто-люба,
Що й в тім краю-раю
Все бачу я хатинку,
Де се гніздечко в’ю.
