Новинка
На розпечений перон нового Любомирівського вокзалу зійшов з вагону миловидний добродій. Розпечена червневим сонцем платформа важко дихала, шукаючи тінь у манірного модернового залізничного двірця, який гостинно розчахнув одну половинку дерев'яних дверей до залі. За колією тріскотіли цвіркуни.
Добродій увійшов у лоно станційної споруди, підкликав служника і запросив свіжої придніпровської газети, яка за звичаєм тих літ неодмінно мала бути при почекальні.
- Ох і пече проти Купальської ночі!
- Правда Ваша, Ваша світлосте! - гречно вклонився служник, - смажить русалкам на втіху!
- І багато русалок чекаєте проти цієї ночі?
- Я тих русалок, пане, за свій вік стільки передивився проти Купала-свята! І як служив на кам’янській стороні, і тут — вище Дніпром... А все ж, - він раптом підійшов близько-близько до подорожнього, випростався на весь зріст так, що очі його дивилися добродієві в очі, а ніздрі розширялися, ненаситно вбираючи кисень, прямо з-під носа мандрівника, - скажу Вам без тіні фантазії, що такої, як об’явилася оце напередодні зараз, я з роду-віку не бачив!
Вокзальну почекальню наповнювали химерні візерунки сецесійного плетива, що тяглося стінами й карнизами під самісіньку стелю. Якби не знати, що заля ця на вокзалі у глибокій провінції, можна було би спокуситися думкою, а чи не Альфонс Муха це все писав.
- Що вродлива — то й казати нічого, - продовжував служник, - з обличчя — богиня. Із довгим золотим волоссям, у вінку з квітів та риб’ячою лускою, що виблискує, як зорі. А кохала! Поголос йшов всією дніпровщиною! Бо ж всю себе присвятила парубкові одному — зодчому, що оце саме станцію сю будував. То все бігав до неї на берег з “іскізами” якимись та малюнками — все показував взори та орнаменти для залі ошатної. Казали, що ті візерунки — то тілько її золоті пасма й були, - при цім чоловік кинув поглядом попід стелю, де, здавалося, розпліталися живими ті сецесійні лінії, - все вона його надихала та вабила, а за свою поміч, говорять, лиш одне попросила: привези мені хустину такої краси та ніжності, як у величному Відні носять. От по тих словах і не бачили більше хлопця. Як у воду щез. А вона щоночі як повня являлася. Та все на на Дніпрі взори хвостом малювала — чи то двірцеві, а чи віденські — мов на тій хустці, що...
Служник не закінчив і мов прокинувшись з романтичного сну, отямившись запитав:
- А Ви до нас, світлий пане, у яких справах чи?..
- Маю одне діло, - загадково всміхнувся чоловік, перебираючи у кишені ласкаві вигини хустини, цяцькованої за найліпшою модою ар-нуво.
Виробник
Україна
Принт
модерн, морський, вінтажний
Склад
100% штучний шовк
Розмір
70х70 см
Для кого
жінкам, чоловікам
Бренд
SHARF